To be or to become : the right of peoples to self-determination and the future of Europe

Abstract

The relevance of the study of the right of peoples to self-determination is due primarily to the fact that, despite the free, legitimate and full realization of the right to self-determination by the peoples who lived in 15 republics of the Soviet Union, military conflicts in South Ossetia, Abkhazia and the Transnistrian Moldavian Republic, as well as the ongoing war in Ukraine was shown that there is still a need to reassess the role and importance of international legal mechanisms for realizing the right of peoples to self-determination. Of particular concern is the possibility of creating a precedent in modern international realities of violent seizure of the territories of sovereign and independent states, covering criminal intentions with the right of the people to self-determination. The author examines the people’s right to self-determination and the manipulation of this right mainly on the example of the case of the aggression of the Russian Federation against Ukraine, but other cases that took place in international legal relations are also analyzed. Issues related to the field of international law cover several main aspects. Importantly, a complex situation arises, involving a difficult balance that must be struck between the inherent right to self-determination and the pressing need to preserve the integrity of territorial boundaries. Moreover, it is necessary to clarify the subtle nuances that surround the term “nations” in the context of self- determination. This prompts a careful study of the interaction and fusion of the terms “peoples” and “nations” in the particular context under consideration. Questions of constitutional law outline another question: first of all, the understanding of the concept of “Ukrainian people” in connection with the right to self-determination; and second, an exploration of the symbiotic relationships underlying the concepts of “nations”, “population”, and the complex realm of “political civil society” within this analytical framework. At the same time, there is a special edge that concerns the exceptional exclusivity of citizenship, enshrined in the legislation of Ukraine. The author came to the conclusion that in the current situation in Ukraine, the moment of time is important, that is, all issues should be considered after the restoration of Ukraine's borders in 1991. This would mean restoring Ukraine’s borders, which were once recognized by Russia in December 1991. Taking into account any results of referendums held since 2013 would create an illegal precedent for the exercise of the right to self-determination.

Актуальність дослідження права народів на самовизначення зумовлена насамперед тим, що, незважаючи на вільну, легітимну та повну реалізацію права на самовизначення народами, які проживали в 15 республіках Радянського Союзу, військові конфлікти в Південній Осетії, Абхазії та Придністровській Молдавській Республіці, а також триваюча війна в Україні показали, що все ще існує потреба у переоцінці ролі та значення міжнародно-правових механізмів для реалізації права народів на самовизначення. Особливе занепокоєння викликає можливість створення в сучасних міжнародних реаліях прецеденту насильницького захоплення територій суверенних і незалежних держав, прикриваючи злочинні наміри правом народу на самовизначення. Автор розглядає право народу на самовизначення та маніпуляції цим правом переважно на прикладі справи про агресію Російської Федерації проти України, проте аналізуються й інші випадки, що мали місце в міжнародно-правових відносинах. Питання, що стосуються сфери міжнародного права, охоплюють кілька основних аспектів. Важливо, що виникає заплутана ситуація, пов’язана зі складним балансом, який необхідно знайти між невід’ємним правом на самовизначення та наполегливою необхідністю зберегти цілісність територіальних кордонів. Більше того, необхідним є з’ясування тонких нюансів, які оточують термін «народи» в контексті самовизначення. Це спонукає до ретельного дослідження взаємодії та злиття термінів «народи» та «нації» в конкретному контексті, який розглядається. Питання конституційного права окреслюють інший запит: насамперед, розуміння поняття «український народ» у зв’язку з правом на самовизначення; і по-друге, дослідження симбіотичних взаємозв’язків, що лежать в основі понять «народи», «населення» та складної сфери «політичного громадянського суспільства» в цій аналітичній структурі. Водночас виникає особлива грань, що стосується виключної винятковості громадянства, закріпленої в законодавстві України. Автор дійшов висновку, що в сучасній ситуації в Україні важливий момент часу, тобто всі питання слід розглядати після відновлення кордонів України у 1991 році. Це означало б відновлення кордонів України, які колись були визнані Росією у грудні 1991 р. Врахування будь-яких результатів референдумів, які проводилися з 2013 р., створило б незаконний прецедент реалізації права на самовизначення.